Навчання: батькам чи дітям?

"Учітеся, брати мої! Думайте, читайте..." - таким гучним закликом промовляє до нас "Кобзар" Тараса Шевченка.
Ще коли малюки роблять перші кроки, батьки вже мріють побачити їх лікарями, вченими, музикантами, бізнесменами. І не дарма. Адже кожна свідома людина бажає своїй дитині лише успіху у житті. Але чи варто з ранніх літ навчати дитину усього? Чи зможе малюк у майбутньому використати усе те, чого навчиться у дитинстві?

Часто кажуть, що дитинство - це безтурботний період нашого життя. Та інколи батьки перетворюють ці роки перед майбутнім у роки непосильної праці: навчання, навчання, навчання. Чи варто дітям перейматися про все і одразу. Як то буває, що у 6 років дитина вже і в школу іде, і грає на музичному інструменті, і іноземні мови вивчає, і танцює, і співає, та ще й в'яже, вишиває, шиє, малює, готує їсти. Ну звісно ж я перебільшую, але щось подібне у нас таки відбувається. Чи добре це?

Глянувши з однієї сторони, можна сказати, що у таких дітей важке дитинство, а їх батьки хочуть зробити зі своїх чад геніїв, вундеркіндів. Кажуть, що батьки у таких малюків не могли нормально реалізуватися у житті, а тому наздоганяють завдяки своїм дітлахам прогавлене у минулому. Інколи ж буває навпаки - заставляють йти своїми слідами. Та варто чи ні так робити?

Зрештою, повинна заперечити саму себе - варто. Звісно, не насильно, а зі згодою дітей, молячись Богу про кожен крок. Не даремно мудрий Соломон казав у 22 розділі книги Притч: "Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не вступиться з неї". Іншими словами: все в житті знадобиться. Дитину не слід заставляти робити все, вона повинна отримувати задоволення від навчання, і тоді воно буде ефективним. Не забувайте про це! Успіху!